Відповідальність держави за невиконання судових рішень щодо пенсій

Чи є відсутність у держави коштів на виплату пенсій поважною причиною для невиконання судового рішення?

Якщо боржник не виконує свого зобов’язання, то його очікує арешт майна й інші санкції, що у свою чергу виражає гарантування виконання судових рішень. Однак що ж робити, якщо боржником виступає саме держава?

Відповідно до статистичних даних держава Україна в особі своїх органів має заборгованість перед українцями в сумі близько 6 млрд грн за невиконання судових рішень. Це, передусім, рішення із соціальних спорів, зокрема, щодо виплати пенсій.

Як свідчить судова практика, останнім часом суди дедалі частіше зобов’язують відповідачів, зокрема органи пенсійного фонду України (ПФУ), подати звіт про виконання судового рішення і накладають штрафи за їх невиконання без поважних причин (у порядку ст. 382 КАСУ).

Якщо ж говорити про судову практику загалом, то до 2020 року причина відсутності коштів не визнавалася поважною причиною для невиконання судового рішення, однак із 2020 року практика змінилась, і Верховний суд вважає, що відсутність фінансових ресурсів поважною причиною все ж таки є (постанова ВСУ від 15 квітня 2020 року у справі № 812/1813/18).

У свою чергу така нова практика не цілком узгоджується із практикою ЄСПЛ (Шмалько проти України). Відповідно до практики ЄСПЛ орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу. Отже, невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків.

Іншою проблемою є прогалини у вітчизняному законодавстві. Наразі діє постанова КМУ № 649, яка передбачає черговість платежів (така черга може доходити до пенсіонера понад 3 роки, УПФУ навіть якщо й має на своєму рахунку кошти, то вони обліковуються за іншим цільовим призначенням, і перерозподілити їх на цілі (змінювати статтю видатків) задля виконання судових рішень боржник не має права, оскільки законодавством такого не передбачено).

Тобто на практиці суд зобов’язує ПФУ подати звіт про виконання судового рішення / накладає штраф / визнає протиправними дії чи бездіяльність (за ст. 383 КАС України), але це не має бажаного результату.

Не менш важливою проблемою залишається питання виплат пенсій на території Донецької та Луганської областей. Це пов’язано з тим, що на тимчасово окупованих територіях юридично управління ПФУ існують, однак у них не працює жодної особи. У свою чергу через те, що законодавство не передбачає можливості виконання судового рішення іншим органом ПФУ, позивачі з Донецької та Луганської областей, навіть маючи судове рішення на свою користь, стикаються з проблемою, що це рішення взагалі не може бути виконане на практиці.

Окрім проблеми з відсутністю можливості здійснити виплати на практиці, ми часто можемо стикнутись із проблемою безпідставного невиконання судових рішень суб’єктами владних повноважень.

На нашу думку, було б доречно доповнити норми процесуального законодавства та передбачити механізм повідомлення судом правоохоронних органів і подальшу звітність боржника перед судом (аналогічно до механізму дії окремої ухвали). Наразі окрему ухвалу суд може постановити лише якщо порушення виявлене під час розгляду справи (ст. 249 КАСУ), а для ефективного судового контролю можливо передбачити в КАСУ «…під час виконання судового рішення…» або «…під час здійснення судового контролю за виконанням рішення суду…»).