Вплив судової практики на спори з Пенсійним фондом: аналіз справи № 756/2022/17

Із урахуванням ознак правової системи можна дійти висновку, що в нашій правовій системі дедалі більшу роль починає відігравати судова практика. Такий вид джерела права є доволі зручним, тому що бувають спірні відносини, вирішення яких чітко не врегульоване законодавством, однак в ході часу було вироблено судову практику щодо їх вирішення. У свою чергу це пришвидшує подальший розгляд подібних спорів, а також зменшує такі спори взагалі, оскільки їхні учасники можуть у вільному доступі ознайомитись із практикою вирішення подібних спорів та одразу зрозуміти, як вирішити спір між собою, без залучення суду.

Але, окрім значної кількості переваг, судова практика має й певні ризики. Зокрема, це ризик того, що прийнята судова практика є некоректною, проте тепер усі рішення у таких спорах вирішуватимуться саме так. До того ж це може спричинити затягування розгляду справи, бо місцеві й апеляційні суди не наважуються самостійно розглянути спір, якщо у суді касаційної інстанції перебуває подібна справа. Суди чекають, доки буде сформовано судову практику, в якій буде відображено певну правову позицію, проте це все призводить до затягування розгляду справ.

З подібною ситуацією стикнувся і герой судової справи № 756/2022/17. Для того щоб краще висвітлити цей аспект, проаналізуємо судове рішення у цій справі.

Обставини справи полягали в тому, що особа звернулась із позовом до ПФУ стосовно проведення перерахунку пенсії. Судом першої інстанції позов було частково задоволено, із чим не погодився відповідач (орган пенсійного фонду України), та подав апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції, почавши розгляд цієї справи, невдовзі зупинив провадження у ній, відзначивши, що у Верховному суді перебуває схожа справа, і оскільки відносини, які розглядаються у цих обох справах, є подібними, треба зачекати, доки Верховним судом будуть сформовані висновок і правова позиція, й тоді вже можна буде вирішити справу, що є предметом цієї статті.

Позивач не погодився з такою позицією суду апеляційної інстанції, тому подав касаційну скаргу, в якій посилався на те, що його справа не є подібною до справи, яка перебуває на розгляді ВС. Особа також зазначила, що докази, наявні у її справі, є достатніми, щоб можна було оцінити обставини справи та винести відповідний висновок.

ВС було зазначено, що у випадку, якщо неможливо об’єктивно оцінити обставини справи до вирішення іншої справи, яка розглядається в порядку, зокрема, адміністративного судочинства, суд повинен зупинити провадження у справі доти, поки судове рішення у іншій справі не набере чинності.

Однак за результатами касаційного розгляду Верховним судом було зроблено висновок, що у цій справі існують докази, які можна встановити й оцінити та на їх підставі винести законне рішення, попри перебування іншої схожої справи на розгляді у ВС.